Видається
з 1960 року
20 січня
2005 року
№1
(2097)
4.gif (17854 bytes)
ГАЗЕТА   ЗАПОРІЗЬКОГО  НАЦІОНАЛЬНОГО  ТЕХНІЧНОГО   УНІВЕРСИТЕТУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Свіжий номер

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПОРТРЕТ ВИКЛАДАЧА
У ЖИТТІ ЗАВЖДИ Є МОЖЛИВІСТЬ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ
Саме так вважає і дотримується цього девізу Олександр Миколайович Скляревський. У школі, в інституті, аспірантурі Олександр Миколайович навчався якнайкраще, прагнучи вдосконалити свої знання і досвід.
Напередодні Нового 2005 року О.М. Скляревського вітали колеги і друзі з дипломом доктора технічних наук, який вручили йому у Києві після затвердження захищеної дисертації ВАКом. Цікаво, що вже дванадцять років ніхто в Україні не захищав дисертації з такої спеціальності - гідравліка. Як стверджують фахівці, це дуже складна наука, яка вимагає особливих знань, копіткої праці, досвіду. Олександр Миколайович захистив дисертацію в Харківському політехнічному університеті (ХАІ) з проблем моделювання та дослідження нестаціонарних процесів в об'ємних гідроприводах. Це нове слово в науці, адже без гідравліки не працюватиме жоден механізм чи двигун.
Вже 30 років працює О.М. Скляревський на кафедрі "Теплотехніка і гідравліка", веде науковий курс "Гідравліка і гідропневмопривод", а також новий, тільки - но розроблений, "Системи паливоподачі двигунів внутрішнього згоряння."
- Новий курс і для мене складний, а не лише для студентів, - говорить Олександр Миколайович. - Доводиться заново студіювати матеріал, добирати необхідні факти із сучасних досліджень. Курс уже впроваджений у навчальний процес, а я продовжую вдосконалювати його, поновлювати, аби давати майбутнім фахівцям саме те, що знадобиться в роботі...
...Батько Олександра служив військовим авіатором, тож син досить часто бував серед авіаторів, на аеродромах, звик з дитинства до техніки. Тому після закінчення запорізької 28-ї середньої школи із срібною медаллю без вагань вступив до "машинки", на автомобільний факультет, де була кафедра "Теплотехніка і гідравліка", наука, що цікавила його зі шкільних років.
Майбутні фахівці з технічних спеціальностей обов'язково навчаються на кафедрі "Теплотехніка і гідравліка". І викладачі намагаються дати їм необхідні знання, практичні навички. Готують методичні вказівки, посібники. Олександр Миколайович написав і видав навчальні посібники : "Машинное моделирование електрогидравлических следящих приводов", "Объемный гидропривод", "Електрогидравлический следящий гидропривод". Олександр Миколайович задоволений, що студенти користуються його посібниками, які допомагають пізнавати спеціальність. Він згадує, як після закінчення "машинки" з червоним дипломом (1969 рік) працював у Запорізькому об'єднанні "Моторобудівник" - конструктором, а затим начальником групи конструкторів. Усі щаблі майстерності , професіоналізму доводилося брати крок за кроком, постійно вдосконалюватись, адже інститут не в змозі навчити майбутніх інженерів усім фаховим секретам. Тому на виробництві доводиться засвоювати нове, аби не відставати від вимог сьогодення. Після п'яти років праці в об'єднанні О.М. Скляревський повернувся до альма-матер досвідченим конструктором, який досконало володіє спеціальністю "Гідравліка", вміє і студентів навчати, і займатися науково-дослідницькою роботою. Він став одним із кращих, досвідчених викладачів кафедри.
- І все одно інколи не задоволений собою, - зізнається Олександр Миколайович. - Щось новеньке прочитаю чи дізнаюся і докоряю собі: чому ж це пройшло повз мене...Хоча відомо, що не можна все знати й уміти...
Олександр Миколайович задоволений сином Володимиром, який закінчив наш університет за спеціальністю "Електропривод та автоматизація виробництва". А от аспірантуру обрав за іншою спеціальністю у Санкт-Петербурзі - економіка. Зараз очолює інвестиційну компанію. Володимир привітав батька з дипломом доктора наук, сказав : "Тату - ти молодчина! Так тримати!.."
Микола КЛИМЕНКО

    Н  О  В  И  Н  И 

ЮВІЛЕЙ ПРОФЕСОРА
Ректорат, профком ЗНТУ, колектив кафедри "Технологія авіадвигунів і машинобудування" відзначили 65-річчя від дня народження завідувача кафедри професора Віктора Кузьмича Яценка. Один з провідних науковців, він протягом двадцяти років праці на цій посаді створив справжню школу підготовки висококваліфікованих фахівців для підприємств авіабудівної і машинобудівної галузей. У співавторстві з колегами В.К. Яценко написав і видав кілька підручників, розробив і впровадив у виробництво чимало новинок технології.
Віктор Кузьмич відзначений за сумлінну творчу працю багатьма грамотами і подяками, нагрудним знаком ЗНТУ "За бездоганну працю"
НАШ УНІВЕРСИТЕТ ВІДОМИЙ ТЕПЕР І В ІНДІЇ
Наприкінці грудня минулого року в індійському місті Нью - Делі відбулися Дні науки і техніки України. Серед численних експонатів тут були й стенди ЗНТУ, які відображають розвиток науки і техніки запоріжців, їх творчий зв'язок з виробництвом, окремі розробки наших учених в різних галузях техніки.
В листі міністра освіти і науки України В.Г. Кременя на ім'я ректора ЗНТУ С.Б. Бєлікова висловлена подяка за високий рівень оформлення експонатів виставки. Зокрема, відзначено позитивний внесок начальника науково-дослідної частини університету В.М. Сажнєва.
Людмила БОГДАНОВА начальник патентно - інформаційного відділу ЗНТУ
ВІДПОЧИЛИ У ЛЬВОВІ
Протягом п'яти днів група студентів ЗНТУ відпочивала на зимових канікулах у Львові. Нас радо прийняли у "Львівській політехніці": поселили в студентському гуртожитку, влаштували подорожі та екскурсії до прикарпатського міста Сколе, по обласному центру. Ми побували на спектаклі "Летучая мышь" в оперному театрі, а також у соборі Святого Юра, історичному центрі "Високий замок". За час перебування у Львові ми переконалися у високій культурі місцевих жителів, доброзичливих стосунках між ними.
Павло КУРГАН, студент, керівник групи

В і т а є м о !
Розпорядженням Голови Верховної Ради України В.М. Литвина №1395 від 3 грудня 2004 року за особливі заслуги перед Українським народом нагороджено:
Почесною грамотою Верховної Ради України
Бєлікова Сергія Борисовича - ректора ЗНТУ
Попова Веніаміна Степановича - завідувача кафедри ОТЗВ
Грамотою Верховної Ради України
Івщенка Леоніда Йосиповича - директора машинобудівного інституту ЗНТУ

ПОРТРЕТ ВИКЛАДАЧА
ВСЕ ЖИТТЯ В ПОШУКУ
Взимку 1976 року на кафедрі історії почала працювати завідувач кабінету Галина Кладова. На неї звернули увагу всі: блондинка, з блакитними очима, чуйна, уважна до колег. Відчувалося, що вона навчена життям, розуміє людей і цінує своє місце роботи.
Галина Леонтіївна закінчила педучилище в Запоріжжі, та посади вчителя початкових класів не змогла знайти. Довелося працювати на будівництві, а затим бібліотекарем і завідувачем заводської бібліотеки. Водночас заочно навчалася у відділенні Ленінградської вищої школи профспілкового руху за спеціальністю "Культурно - освітня робота".
Тривалий час Галина Кладова працювала завідувачем кабінету політосвіти титано-магнієвого комбінату. Відчувала, що не вистачає знань і досвіду, аби допомагати підвищувати культуру робітників і співробітників комбінату. Тому вона достроково закінчила магістратуру при Московській вищій школі профруху ВЦРПС, 1981 року захистила дисертацію, стала кандидатом історичних наук. Але це вже було у "машинці", де вона працювала тоді, у 80-ті роки, старшим викладачем, а затим - доцентом. Галина Леонтіївна постійно працює над вдосконаленням професії історика, шукає і знаходить нові теми і факти, аби зацікавити студентів лекцією, викликати в них жвавий інтерес до теми.
Галина Леонтіївна охоче займається методикою викладання історії: розробляє проблемні питання і ситуації на лекціях і семінарах, пише методичні поради для студентів, а також історію кафедри, університету.
Г.Л. Кладова охоче керує написанням студентських наукових робіт, які потім на конкурсах отримують високі оцінки не лише в університеті, а і в області, Україні. На всеукраїнському конкурсі, присвяченому незалежності України, наукова робота студента Кирила Чумакова здобула першість, а роботи Ірини Мелешко, Олександра Чепеля і Володимира Сарнацького - схвальні відгуки журі.
Г.Л. Кладова охоче працює над написанням необхідних матеріалів - методик, нарисів, статей. Лише за рік вона написала різних наукових робіт загальним обсягом 35 друкованих аркушів.
Галина Леонтіївна з 2002 року працює доцентом кафедри "Міжнародні економічні відносини". Працює так само сумлінно й охоче, як і раніше. Вона - чемна, щедра, доброзичлива людина у стосунках з колегами і студентами. Вона - любляча, турботлива матір: виростила гарного сина Віктора, яким пишається так само, як і онуками.
Віктор КАТРИЧ, доцент кафедри українознавства

МІЖНАРОДНІ ЗВ'ЯЗКИ ЗНТУ
ЗУСТРІЧІ В МОНГОЛІЇ
Протягом десяти років я була куратором групи монгольських студентів, яких щороку нараховувалось 10-15 осіб. Не лише контролювала навчальний процес, а й допомагала їм у навчанні, побуті, дозвіллі. Організовувала додаткові консультації, екскурсії, відпочинок під час канікул, разом влаштовували свята.
Нашими студентами були, як правило, діти робітників і тваринників. Більшість із них навчалася на електротехнічному факультеті, де я працюю, тож мою школу пройшли всі. Перший випуск спеціалістів - монгольських громадян - відбувся 1962 року. На кафедрі ЕПП захистилися троє випускників, зараз вони працюють на відповідальних посадах: Данхжавин Зая - провідний фахівець держустанови в Улан - Баторі, Монхабатор - господар великого овочевого підприємства. Останній випуск фахівців для Монголії відбувся 1992 року.
Багато з моїх підопічних підтримують зі мною зв'язок, дякують мені і моїм колегам по кафедрі за науку життя.
І от я на запрошення друзів побувала в Монголії, відчула неабияку гостинність, шану, щирість колишніх наших випускників. Зустріти мене на вокзалі в Улан - Баторі прибули навіть ті, хто мешкає за 400 кілометрів від столиці Монголії. Протягом семи днів я перебувала у цій гостинній, чудовій країні, побачила і дізналася чимало цікавого, що запам'ятається на все життя. Це була казка, якої ніколи не забути.
Зустріч відбулася у приватному готелі, яким володіє наш випускник Ітегл. Він також хазяїн великого овочевого господарства у центрі країни. Усі мої друзі були в національному вбранні, яким я милувалася. Серед них були Хаша - провідний інженер - конструктор, Санбат - старший інспектор ТЕЦ в Улан - Баторі, Енхабатор - керівник метрологічної лабораторії.
Другого дня я була разом із друзями на екскурсії по столиці і прилеглих до неї селищ. Тут гармонійно поєднуються старі і сучасні висотні будівлі. До речі, усі вони витримані в національному архітектурному стилі. У магазинах є все необхідне для нормального життя: продукти і промислові товари. Люди добре зодягнені, хоча помітне розшарування суспільства, як і в нас, на багатих і бідних. Але жебраків немає, адже монголи - гордий народ, принижуватися не можуть. Помітна особлива повага молодих до старшого покоління, зокрема дітей до батьків.
Мені довелося побачити національне спортивне свято на центральному стадіоні в Улан - Баторі. Воно тривало три дні (це були неробочі дні): національна боротьба, стрільба з лука, кінні перегони, концерти. У перегонах брали участь лише діти віком від 5 до 10 років. До цього свята монголи готуються рік.
У Монголії суворий клімат: довга холодна зима з вітрами і коротке жарке літо. Наші випускники згадували м'який, теплий клімат в Україні і зокрема у Запоріжжі, наші смачні овочі і фрукти. До Монголії їх постачають в основному з Китаю, але вони не мають ні смаку, ні аромату.
Коли мене проводжали, наші випускники обіцяли приїжджати до університету на підвищення кваліфікації, передавали привіт і щиру дяку викладачам, керівникам університету за науку життя.
Ольга СВІДЕРСЬКА,старший викладач кафедри ЕПП
На знімку: гірський ландшафт Монголії

НАС ЦЕ ХВИЛЮЄ
ЧИ ТАКОЮ МАЄ БУТИ МОЛОДІСТЬ?
Молодь, у всякому разі її більша частина, прагне отримати освіту, влаштуватися на роботу. Вона звертає більше уваги на популярність і престиж професії. Мабуть, ми все-таки перестаємо орієнтуватися на Америку, на її світосприйняття, мабуть, не померло таки в наших душах те високе і світле, якому нас вчили років десять тому, а то й раніше.
Не раз у сучасних школах звучала фраза: "Майбутнє держави залежить від нас, тобто від підростаючого покоління". Це, як гасло, увійшло в життя більшості хлопців і дівчат. І що ж ми бачимо?
Студент зрання біжить до інституту чи університету і сидить там декілька пар в дрімоті, якщо не розбудять його чимось надзвичайним. Десь усередині дня він приходить до норми і намагається жити і функціонувати як слід (тобто, як задумала природа). Проходить ще деякий час, буквально година-півтори, і він розуміє: якщо не піти з останньої пари, то на роботі йому дадуть прочуханки за запізнення. Тому студент, недовго думаючи, кидається до виходу з альма-матер. Ще якихось півгодини - і він уже дістався міським електротранспортом до місця призначення. Незважаючи на втому, студент намагається зібрати всі сили і спрямувати їх у потрібне русло, тобто працювати і ще раз працювати. Наприкінці його робочого дня в кишені куртки починає щось дзижчати і пищати. Ні, це не тамагочі, це його кров'ю і потом зароблений мобільник. А звідти звучить знайомий голосок: "Привіт, коханий (кохана)! А чи не зустрінемося ми сьогодні, підемо десь потусуємося ?" Відповідь не примушує довго на себе чекати. Так, звичайно, так! І тут починається найцікавіше. Вивертаються всі кишені , перевіряються гаманці та схованки з надією нашкребти якомога більше грошей для довгоочікуваного "походу". В результаті фінансів, у кращому випадку, вистачає на вхід до кав'ярні та пиво з горішками. Але й цьому радіє студент-робітник. Він знову сідає у міський транспорт. Ще декілька хвилин - і два закохані серця разом линуть до місця вечірнього гуляння.
Чується..., та ні, не чується, а просто - таки кричить у кожне вухо супермодна музика найвідоміших діджеїв: тут і прожектори, і стробоскопи - все блимає, закликає до танцю. І ноги, ніби самі по собі чи за велінням якоїсь чарівної палички, біжать на танцпол та виробляють там усе, що можуть. Так продовжується декілька годин поспіль. Затим змучена, але задоволена парочка йде додому, щоб прилягти на декілька годин. А що далі? День починається заново. Ранок, університет, транспорт, робота...
Чи такою має бути молодість? Звісно, вона в кожного своя. У будь-якому разі вислів, що жити треба так, щоб не було боляче за безцільно прожиті роки, правильний. І на мій погляд, цілком стосується більшості молодих. І все-таки виникає питання: чи надовго вистачить енергії, життєвих сил і завзяття, щоб на самому початку життєвого шляху брати на себе стільки зобов'язань? Як гарно було б, думаєш інколи, щоб батьки все робили за тебе, вирішували твої іноді, здається, нерозв'язні питання...
Хочеться виглядати сильнішим, самостійнішим, дорослішим...
Олена НАЗАРОВА, Студентка, (Е-312)

НАША ІСТОРІЯ
У ДРУЖНІЙ ГРУПІ І РОБОТА ДРУЖНА
У 80-х роках минулого століття я навчався на автомобільному факультеті "машинки", на кафедрі "Автомобілі". У групі були в основному хлопці, які вже відслужили в армії, а також іноземні громадяни з Куби та Йорданії. Старостою групи ми обрали Юрія Проскуру, а його заступником - Леоніда Солонського. Нині він - головний інженер ВАТ "Таксопарк", депутат міської ради.
Студенти групи жили єдиною сім'єю, коли один за всіх і всі за одного. Тому було все гаразд і з навчанням, і дисципліною, і з роботою в будзагонах, і з участю в художній самодіяльності. Ми разом з ровесниками з інших груп організували вокально - інструментальний ансамбль, в якому, крім мене, були наші хлопці Олег Талан і Володя Дорошенко. Ми регулярно виступали в концертах. Ансамбль став лауреатом огляду - конкурсу інституту.
Комсомольці факультету обрали мене заступником секретаря бюро, а пізніше - секретарем. Наші студенти також брали активну участь у науково-дослідницькій роботі, яку очолював на кафедрі двигунів внутрішнього згоряння завідувач Я.О. Єгоров, нині - професор, доктор технічних наук, завідувач кафедри "Гідравліка і теплотехніка". А на кафедрі "Автомобілі" такою роботою керував доцент В.П. Юдін. Це й нині допомагає випускникам у самостійній роботі на виробництві.
У житті я йду шляхом батька Євгена Порфировича, який був Автомобілістом з великої літери, чимало років поспіль очолював автотранспортні підприємства, зокрема й обласне управління. Тепер керую ним я, прагнучи у всьому наслідувати приклад батька.
Часто згадую його науку життя, як і своїх однокурсників по інституту, з якими навчався разом і працював на совість. Інакше ми не могли.
Ігор ІВАНОВ, начальник обласного автотранспортного управління

Редактор
Микола
КЛИМЕНКО

Редакційна колегія:
С.Т.Яримбаш - проректор, голова;
М.В.Клименко - заступник голови

Адреса редакції:
69063, Запоріжжя,
вул..Жуковського, 64 Телефони: 69-84-75,
внутрішній - 4-75

На початок