Видається
з 1960 року
29 квітня
2010 року
№07
(2077)
4.gif (17854 bytes)
ГАЗЕТА   ЗАПОРІЗЬКОГО  НАЦІОНАЛЬНОГО  ТЕХНІЧНОГО   УНІВЕРСИТЕТУ

 

 

 

 

 

Варіант для друку (pdf-файл)

 

 

 

Свіжий номер

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВІТАЄМО З 65-Ю РІЧНИЦЕЮ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ !

   Шановні колеги, ветерани, викладачі, науковці, співробітники і студенти Запорізького національного технічного університету.
  Прийміть щирі вітання із Першотравнем і 65-річчям перемоги у Великій Вітчизняній війні - Днем Перемоги. З нами завжди буде пам'ять про героїзм визволителів України, серед яких були працівники і студенти нашої рідної славетної Запорізької МАШИНКИ.
     СЛАВА ПЕРЕМОЖЦЯМ!
  Бажаю всім нам миру і щастя, добробуту і злагоди, творчих успіхів і впевненості у майбутньому.
     З повагою до кожного із Вас, ректор університету С.Б. Бєліков

П е р е м о г и   д а т и   я к   с о л д а т и
  Ці Перемоги дати як солдати,
Ці тридцять, тридцять п'ять і сорок літ...
Червоно воскресає в осінь глід,
Пора підручники в портфель складати.
Моїм синам пора, твоїм онукам,
Наш батьку-діду. Не питаю літ
У тебе. Не годиться. І не слід.
Ми знаємо. Безсмертники на луках.
Багаторічні трави на плацдармах
Пускають корінь, розпускають цвіт.

Ще буде неймовірно скільки літ,
А наша Перемога не постаріє.

Старий учитель (батьку, ваш ровесник)
Увесь урок - про той про артналіт,
Коли він у свої у двадцять літ
Держав у диску автоматнім - весни.
Він згадує. І вам є що згадати
Під прізвищем на камені. Граніт
Гримить про безкінечність ваших літ...
Так, Перемоги дати - як солдати.

Микола ЛИХОДІД, Запоріжжя

Маршал авіації В.О. Судець - наш вихованець
  Колектив ЗНТУ і запоріжці свято бережуть пам'ять вихованця, нашого земляка Володимира Олександровича Судця. У 20-ті роки минулого століття юнак з робітничої сім'ї (батько був ливарником) Володимир навчався спершу в Олександрівському механіко-технічному училищі, а затим - у професійній школі, яка діяла при училищі. Оволодівши спеціальністю слюсаря, Володимир працював на заводі "Комунар". А через кілька років його призвали до армії. Тут він закінчив військово-технічну школу Повітряних Військових сил. Молодий офіцер сумлінно служив інженером-радником у Монголії, затим очолював групу в авіації Радянської армії.
  Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, офіцер Судець - на фронтах: командувач 51-ю повітряної армії, 1-го бомбардувального корпусу. А з березня 1943 року генерал Судець командував 17-ю повітряною армією. Брав участь восени 1943 року у визволенні Запоріжжя від гітлерівців. За особисту мужність і відвагу генерал-полковник В.О.Судець відзначений вищою нагородою - званням Героя Радянського Союзу.
  У повоєнні роки маршал авіації В.С.Судець працював на високих командирських посадах в авіації, був заступником міністра оборони СРСР, головним командувачем ПВО СРСР.
  Запоріжці увічнили пам'ять свого земляка маршала В.О.Судці: назвали вулицю його ім'ям, він став Почесним громадянином Запоріжжя.
  Колектив нашого університету в ці святкові дні вшановує пам'ять свого вихованця Героя Радянського Союзу маршала авіації В.О.Судця.
Микола КЛИМЕНКО

Шляхами ратної слави
  Напередодні 65-ї річниці Великої Перемоги ветерани та учасники війни традиційно зібралися в ЗНТУ на зустріч з колективом, ректоратом, профкомом, аби разом відзначити це величне свято. Зібралися в окремій аудиторії, де їх вітали зі знаменною датою ректор професор С.Б. Бєліков, голова профкому М.С. Гамов. Потім кожен отримав подарунок, квіти.
  Затим ветерани автобусом виїхали на екскурсію. Вони відвідали величні пам'ятники на честь переможців у Великій Вітчизняній війні: на Розумовській переправі біля танка Миколи Яценка на майдані свободи, Алеї військової слави, біля Скорботної матері, поклавши там квіти.
  Після екскурсії ветерани повернулися до університету. Сфотографувалися біля пам'ятника загиблим студентам, викладачам і співпрацівникам університету, поклали до підніжжя квіти.
  Тут були ветерани війни В.І. Шаталов, Б.П. Борисов, Т.М. Верлига, І.Т. Кучер, Л.К. Фатюха та інші.
  Ветеранів пригощали смачним святковим обідом з наркомівськими ста грамами.
Власкор

З   Н А М И   Н А Ш І   В Е Т Е Р А Н И
Сторінки подвигу
Студенти гартувалися в боях
У сквері біля головного корпусу університету височить гранітний пам'ятник. На брилі висічені три обличчя: молодого солдата у пілотці, дівчини і чоловіка. А нижче викарбувані слова "Вечная память студентам, преподавателям і сотрудникам машиностроительного института, погибшим в годы Великой Отечественной войны 1941-1945".
До пам'ятника веде доріжка, посеред неї - два квадрати для живих квітів. Коли в університеті відбуваються урочисті події, до пам'ятника студенти покладають квіти, а затим мовчки віддають шану героям,
...На фронтах воювали понад 600 вихованців інституту: 53 з них загинули, понад 100 зникли безвісти. Та герої війни завжди живуть у серцях і ділах нинішніх студентів, викладачів і співпрацівників ЗНТУ. І прийдешні покоління так само вшановуватимуть героїв, які віддали життя за мир на землі, за наше мирне небо, за наше щасливе майбуття.
Як тільки 22 червня І941 року по радіо оголосили, що почалася війна, в колективі Запорізького інституту сільськогосподарського машинобудування (нині - ЗНТУ) одразу все змінилося. Студенти поспішали скласти іспити, а у вільну годину готували аудиторії для розміщення в них військового госпіталю. Викладачі і співпрацівники збиралися відправитися в далеку дорогу - до Барнаула Алтайського краю. Туди мав евакуюватися інститут.
Деякі студенти пішли до військкомату, просили, щоб їх відправили добровольцями на фронт. Серед них був і 18-літній першокурсник Борис Гарбарець.
Закінчивши пришвидчений курс льотного училища, він став льотчиком-винищувачем. Молодший лейтенант Гарбарець у повітряних боях збив декілька фашистських літаків. За мужність його нагородили орденами Червоного Прапора, та Червоної Зірки.
3 перших днів війни студентів-старшокурсників направили навчатися до військових училищ та академій. Тут за прискореною програмою вони оволодівали військовими спеціальностями і командирськими знаннями. Сотні запорізьких студентів закінчили Ростовське артилерійське училища та Академію бронетанкових і механізованих військ. Молодих офіцерів направляли у військові частини, на фронти.
Серед них були колишні комсомольські працівники, які першими пішли до армії: Володимир Поляков, Іван Бабцев, Василь Філімошкін, які хоробро й уміло воювали, знищуючи загарбників. Відзначилися також у боях хоробрістю, військовим умінням командир саперного батальйону Павло Пивоваров, помічник начальника штабу стрілецького полку Андрій Качуровський, капітан-артилерист Григорій Коржук… Вони загинули в боях. Нагороджені орденами і медалями.
Не дочекалися своїх синів і родини фронтовиків: офіцерів Миколи Іваненка, Андрія Іценка, сержантів Болеслава Яновського, Тимофія Степаненка.
Так, п'ятдесят три вихованці інституту геройськи билися з ворогом, аби наблизити жадану Перемогу.
Згадаймо їх, помолімося за героїв. Вічна їм пам'ять!!
Валентин ЗАЙЦЕВ, голова ради ветеранів ЗНТУ

АСАТУРЯН Асатур Шамірович
  Усі роки війни був на фронтах артилеристом. Гармати вогневого взводу, яким
командував молодший лейтенант Асатур Асатурян, прицільно били по ворогу – його
живій силі і техніці.
  1944 року він брав участь у складі частин 1-го Українського фронту, які визволяли міста й села Західної України. За ратний подвиг командир вогневого взводу А.Асатурян відзначений орденом Червоної Зірки.
  Після демобілізації Асатур Асатурян навчався у вищих навчальних закладах, затим викладав студентам прикладну математику, став доцентом, доктором наук, професором. Понад 50 років А. Ш. Асатурян працює у “машинці” – ЗНТУ, очолював кафедру, а 8 квітня відсвяткував 90-річчя.
  Він пишається своїми учнями, які стали кандидатами технічних наук, доцентами. Це Алла Денисенко, Людмила Жорняк, Сергій Яримбаш, Юрій Мастиновський, Ольга Дударенко. Як науковий керівник, він сприяв їм у здобутті наукових ступенів. Асатур Шамірович працює на кафедрі і пишається своїми учнями.
БОРИСОВ Борис Петрович
  Молодший лейтенант Борис Борисов служив під час війни в залізничних військах, які забезпечували для армії перевезення залізницею живої сили і техніки.
  1941 року в складі 36-ї бригади залізничних військ 2-го Українського фронту
брав участь у будівництві понтонного мосту через Керченську протоку. А пізніше виконував важливі завдання під Харковом, Черкасами, Житомиром. Робив, як і кожен боєць бригади, все можливе, аби радянські війська швидше вигнали окупантів з Укра-
їни.
  Борис Петрович нагороджений за ратний подвиг орденом Червоної Зірки і медаллю “За бойові заслуги”.  Він багато років працював у “машинці” – ЗНТУ викладачем, деканом автомобільного факультету, який на той час був найкращим. Його випускники стали відомими керівниками. Серед них – ректор ЗНТУ С. Б. Бєліков, мер м. Запоріжжя Є. Г. Карташов, колишній голова Запорізької облради В. П. Березовський та інші.
ГРИШКО Сергій Петрович
   Він був під час війни артилеристом і санінструктором. Воював під Сталінградом,
потім у складі 3-го Українського фронту робив усе можливе, аби швидше звільнити
українську землю від фашистів. Нагороджений медалями “За відвагу” і двома медалями “За бойові заслуги”.
  З 1975 року Сергій Петрович працював доцентом, завідувачем лабораторії в ЗНТУ.
Кучер Ілля Тимофійович
  У роки війни офіцер Кучер винищував фашистів у Сальских степах. Затим служив у підрозділі, де готували командирів взводів для фронтових частин. Його вихованці
хоробро билися з фашистами на фронтах війни.
  Демобілізувавшись, Ілля Кучер працював у народному господарстві. Тривалий
час очолював відділ постачання у “машинці”. Підполковник у відставці І. Кучер відзначений кількома бойовими орденами і медалями.

      НОЧНОЙ ШТУРМ ЗАПОРОЖЬЯ
  История войны такого ещё не знала!
Это было неимоверно трудно и сложно:
Ночным ураганом – трудным штурмом
Освободили город Запорожье.
Земля от взрывов содрогалась –
от тысяч бомб и тысяч снарядов.
Гвардейцы ночью шли в атаку,
с танкистами сражались рядом.
Бой за город был неистов.
Генерал Пушкин вел своих танкистов
на укрепления врага – фашиста,
опомниться, оглядеться не давая.
Это был кромешный ад, а не передовая:
Летчики – асы генерала Судца
Держались в дымном небе до конца.
– Привет от генерала землякам!–
Кричал майор. – Фашистам неба не отдам!..
И не отдал. Погиб Иванов в бою, героем стал.
Их были тысячи бойцов
Таких, как солдат Скворцов!
Закрыл он дот собой, но спас своих бойцов.
Имена героев носят улицы и скверы.
Аллея Боевой славы – тому примером.
И кажется, герои на часок здесь прикорнули…
А дубы стоят, как в вечном карауле.
Микола РАССАЛЬСЬКИЙ, колишній фронтовик, учасник визволення України, полковник у відставці.
Тривалий час працював у відділі кадрів ЗНТУ

Вітаємо КИРИЧЕНКА Віктора Миколайовича з 60 - річчям!
  В.М.Кириченко розпочав трудову діяльність у 1967 році електрослюсарем Запорізького електровозоремонтного заводу. Потім - дійсна військова служба у Збройних Силах, служба в МВС України, робота проректором ЗЮІ. На всіх посадах Віктор Миколайович гідно і сумлінно виконував службові обов'язки. Про це свідчать численні нагороди і звання "полковник міліції".
  З 2004 року В.М. Кириченко працює в ЗНТУ. В 2007 році Віктора Миколайовича обрано завідувачем кафедри політології і права. Колектив кафедри за неповні три роки значно покращив основні показники роботи, викладачі захищали докторські дисертації, отримували вчені звання доцента, підготували понад 20 навчально-методичних посібників (п'ять з них мають гриф МОН України), провели всеукраїнську студентську науково-практичну конференцію. Завідувач кафедри приділяє велику увагу поліпшенню якості навчального процесу, особисто підготував навчально-методичне забезпечення згідно вимог кредитно-модульної системи для 4 дисциплін, а також видав 10 методичних розробок і 4 навчальних посібника з грифом МОН України.
В.М. Кириченко є взірцем відданості справі, толерантності та чуйного ставлення до колег і студентів.
  Шановний Вікторе Миколайовичу, щиро вітаємо Вас із 60-річчям від дня народження! Бажаємо Вам міцного здоров'я, родинного благополуччя, творчого натхнення, здійснення усіх Ваших бажань, мрій і сподівань.
Ректорат. Профком ЗНТУ. Колективи гуманітарного факультету, кафедри політології і права.

До 50-річчя газети "Інженер-машинобудівник"
Як я став фотокором газети
Наприкінці весняного семестру 1959-1960 н.р. я, студент-електрик першого курсу вечірнього відділення ливарного факультету, звернувся до заступника декана А.В.Цепкова: чи можливо перевестись на денну форму навчання? Його відповідь була такою: "Не заперечую, але я щойно провів засідання стипендіальної комісії, стипендії вже призначені, навчайся без стипендії". Це мене не влаштовувало, моє матеріальне становище унеможливлювало такий варіант. Втрачати було нічого: я пішов до декана ливарного факультету В.С Попова. з проханням надати стипендію. Декан попрохав залікову книжку, а у ній всі оцінки - "відмінно". Оглянувши залікову книжку, Веніамін Степанович сказав: "Я призначу тобі стипендію, і не просту, а підвищену, тільки треба терміново знайти для тебе поважне громадське доручення". А потім запитав: "Які маєш таланти?". Я зауважив, що талантів не маю, а ось полюбляю фотографувати, особливо портретне фото, і маю певний досвід. На це декан відповів, що у ЗМІ недавно засновано газету "Інженер-машинобудівник", і там потрібні працівники, зателефонував співробітниці газети Л.Анохіній (у цей час головного редактора не було): "Приймай поповнення", а мене відрядив до редакції знайомитися з колективом.
Так у моє студентське життя увійшла газета. Першою роботою влітку 1960 року став репортаж про студентів на колгоспних і радгоспних нивах Гуляйпільського району, завершальною - фоторепортаж з урочистого засідання, присвяченого випуску молодих спеціалістів у 1965 році: виступ проректора з наукової роботи Ю.А. Шульте перед випускниками і груповий портрет випускників, які отримали диплом з відзнакою (я був серед них).
Найбільш плідною була моя робота фотокором у 1962-1963 роках. Практично у кожному другому номері газети, розміщувались мої матеріали. Улюбленим жанром були портрети кращих людей ЗМІ, і не тільки ЗМІ (галерея портретів акторів театру: Морозова, Єфімов, Тращановський, Дамаскін, Просяниченко). Щонайменше продуктивним видався 1964 рік. - період мого перебування на виробничій практиці, коли одинадцять місяців я працював майстром цеху високовольтних випробувань Запорізького трансформаторного заводу. Того року я подав матеріали лише в чотири номері газети, згадуються фото іспитів зимової сесії у викладача доцента О.М. Югендфайна, зустрічі ректора П.А. Михайлова зі студентами-іноземцями країн Африки та Азії, що навчалися в СРСР. І все ж, на першому плані були портрети колег-студентів, якими пишався інститут. Я впевнений, у молоді "Машинки" 60-х років вони викличуть теплі спогади (В.Кравцов, Г.Листопад, М.Барняк, А.Ладанов, О.Фенченко, А.Сипко, В.Коломоєць, О.Шиян, А.Сич, А.Афонін, А.Альперт, В.Єрмоленко, В.Машкін, М.Котлюба, І.Чепець, А.Пеньок, А.Мащенко, В.Касьяненко, І.Тішин, Л.Клімова, В.Вакулевич, В.Боднар, В.Хорєв та інші). Згодом ці студенти стали керівниками виробництва, проректорами, деканами, завідувачами кафедр, докторами і кандидатами наук. Були портрети, відомих на той час, викладачів: Ю.А.Шульте, А.М.Каморкіна, П.М.Кичаєва, В.Д.Кучіна, К.П.Савінкова, В.М.Вагіної. Були портрети й співробітників НДС, НДП, прибиральниць, двірників.
Згадую двірника Олександра Кириловича Горобця, надзвичайно колоритної постаті. Зростом у 1 м 45 см, в окулярах, при вусах, практично будь-якої пори року у "куфайці" і "ризаках" (гумових чоботях) висотою під 75 см, він, здавалось без перерви, з ранку до вечора, зі своїми нерозлучними друзями - мітлою, совком і візком, несамовито і пристрасно шкріб, вичищав і вивозив сміття, листя, сніг або лід. І як наслідок - вхід до головного корпусу радував душу, сяючи як нова копійка. Мою дипломну роботу, як переможця конкурсу дипломних робіт в університеті робітничих кореспондентів, фотопортрет Олександра Кириловича Горобця було опубліковано в газеті "Индустриальное Запорожье", а її копію розмістили у номері (38/1962) газети "Інженер-Машинобудівник").
Натомість робота в газеті - це надводна частина айсберга, була ще й підводна. Це навантаження парткому, комітету комсомолу, деканатів, академічні й сатиричні факультетські стінні газети, альбоми і фотомонтажі, спортивні змагання й тренування, художнє аматорство, відпочинок і святкові демонстрації, в яких я також брав активну участь як фотограф. Часу завжди бракувало, благо навчання мені давалось дуже легко: я навіть встигав допомогти у навчанні колегам-студентам (контингент нашої групи прискореного навчання формувався лише з абітурієнтів з дворічним й більшим стажем роботи і шкільна підготовка була відповідна), До того ж, захоплення фотографією було не тільки роботою, а й відпочинком. Певна річ, були й складнощі: зберігання й догляд професійної і аматорської кіно - і фотоапаратури та приладдя, реактивів і витратних матеріалів. Крім того, складними на ті часи були технологія і лабораторний процес одержання якісних фотознімків. Фотолабораторіями ЗМІ я не користувався, все робив в умовах гуртожитку, де я мешкав. До речі, загальний "строк, який я тягнув" у гуртожитках, 13 років. Мені жодного разу не псували складну і коштовну апаратуру, жодного разу не обікрали. Нині я не збагну, як можна було усім цим користуватися, зберігати і доглядати у звичайній кімнаті гуртожитку,
У мене, як у людини, спершу студента, а згодом і викладача "Машинки", залишились незабутні враження від спілкування з ректором Павлом Андрійовичем Михайловим. Студентом, як фотокор, я перебував в оточенні ректора на вступних іспитах до інституту, на заходах з профорієнтації та випуску молодих спеціалістів, на урочистостях з нагоди свят, знаменних дат й ювілеїв, на напівформальних і неформальних зустрічах (на той час фотокамера була одним з основних засобів віддзеркалення наочної інформації). Як співробітник, я також не був позбавлений уваги ректора. Наприклад, мій проект, на той час маловідомого старшого викладача, - створення науково-дослідної лабораторії з розробки і дослідження спеціальних електрогідромеханічних пристроїв був підтриманий ректором з наданням у головному корпусі ЗМІ приміщення: з водоводом, необхідним обладнанням, з облаштуванням лабораторії під режимний об'єкт. Ректор особисто відвідував лабораторію під час натурних швартових випробувань двигуново-рушійних комплексів, а на випробуваннях індукційно-імпульсного прискорювача (електромагнітної гармати) вигукнув "чудеса". Брав логарифмічну лінійку, обраховував імпульс сили, енергію, засмучено зітхав "чудес не бывает".
Вражала широка ерудиція Павла Андрійовича, людяність, влучна характеристика своїх співробітників, енергетика його природного гумору. У нього були свої "Пётр І", "Пётр П", "Пётр ІІІ", були декани, викладачі, студенти для яких він працював ректором. Мене він жартівливо називав "премудрий карась". Я був безмежно радий тому, бо "карась" значно вагоміше, ніж "піскар".
Валерій БОНДАРЕНКО,завідувач кафедри електроприводу та автоматизації пром. установок, доцент

Редактор
Микола
КЛИМЕНКО

Редакційна колегія:
С.Т.Яримбаш - проректор, голова;
М.В.Клименко - заступник голови

Адреса редакції:
69063, Запоріжжя,
вул..Жуковського, 64 Телефони: 69-84-75,
внутрішній - 4-75

На початок