Видається
з 1960 року
26 квітня
2005 року
№8
(2105)
4.gif (17854 bytes)
ГАЗЕТА   ЗАПОРІЗЬКОГО  НАЦІОНАЛЬНОГО  ТЕХНІЧНОГО   УНІВЕРСИТЕТУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Свіжий номер

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З   В Е Л И К О Д Н Е М   В А С,  П Е Р Ш О Т Р А В Н Е М
і   6 0  -  р і ч ч я м   П Е Р Е М О Г И  !

СЛАВА ВАМ, ПЕРЕМОЖЦІ!
Людство ніколи не забуде величного подвигу радянського Солдата, який у важкій чотирирічній боротьбі з німецьким фашизмом не лише розгромив підступного ворога, а й звільнив від коричневої чуми світ.
Так, неймовірно великою ціною (в СРСР під час війни загинуло понад 27 мільйонів чоловік) здобув наш Солдат Перемогу над фашизмом, аби ніколи більше не повторився на Землі геноцид народів.
У Великій Вітчизняній війні брали активну участь викладачі, співробітники і студенти нашого університету. Вони відзначилися мужністю й героїзмом у боях з ворогом, про що свідчать бойові ордени й медалі. Майже 400 студентів "машинки" добровільно стали до лав Радянської Армії. Багато з них після закінчення військових училищ стали офіцерами, відзначилися в боях з німецькими фашистами. Вони воювали в піхоті, артилерії, танкових частинах, авіації. Їх славні імена вписані в історію нашого університету. Пам'яті загиблих викладачів, співробітників і студентів присвячено гранітний монумент у сквері біля головного корпусу ЗНТУ. Тут відбуваються урочисті мітинги, їх учасники покладають до пам'ятника квіти.
Колишні фронтовики сумлінно працювали, а деякі з них і зараз працюють на різних посадах в університеті, проявляючи у всьому військовий порядок, гідний приклад молоді у служінні Батьківщині. Ми високо цінуємо ветеранів і оточуємо їх винятковими увагою й пошаною.
Ми пишаємося Солдатами Перемоги, які й зараз працюють в університеті, фронтовиками професором А.Ш. Асатуряном, доцентом І.Г. Борисенком, а також учасниками війни професором Ю.В. Іващенком, співробітниками В.І. Шапоренком, В.П. Феоктистовим, Л.Н. Кузнецовою, В.І. Ткачовою та іншими. Усі вони наближали, як могли, бажаний День Перемоги - на передовій і в тилу.
Ми завжди раді бачити вас в колективі, радитися з вами, працювати разом.
У цей знаменний ювілей - 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні - щиросердно бажаємо вам, дорогі колеги, міцного здоров'я, життєвих гараздів, особистого щастя!
Ректорат Профком Рада ветеранів війни і праці

ДВА РОКИ - НА ПЕРЕДОВІЙ
Велика Вітчизняна війна для сержанта Асатура Асатуряна розпочалася в червні 41-го під білоруським містом Білосток. Командир 76 - міліметрової гармати разом зі своєю обслугою вів вогонь по наступаючих танках і піхоті. Та сили були не рівні, і радянським військам довелося відступати на схід. Артилерійський полк, в якому служив Асатурян, не раз потрапляв в оточення, вів запеклі бої з ворогом, аби вирватися з оточення.
Потім сержанту Асатуряну довелося воювати на Північному Кавказі, проявляючи мужність і військове уміння. Через два роки бойовий шлях артилериста проліг на захід: з боями визволяв Україну, Білорусію, Польщу, Німеччину. Був двічі поранений, останній раз - важко, під німецьким містом Бреслау (тепер польський Вроцлав). Після шпиталю повернувся до свого полку, вже не сержантом, а молодшим лейтенантом, командиром вогневого артилерійського взводу, в якому було три гармати. Тож зросла напруга й обов'язки командира. Та молодий двадцятичотирирічний комвзводу Асатур Асатурян ніколи не пасував перед труднощами, будь - якою загрозою. Одного разу в бою загинув навідник гармати, і командир взводу став на його місце. У тому бою його гармата підбила німецький танк прямою наводкою, знищила самохідну гармату ворога.
Скільки таких боїв було протягом двох років на передовій! І щоразу - обслуга гармати, а потім і трьох, якими командував А. Асатурян, виконували завдання комполку. Не раз змінювався склад обслуги: бійці гинули або були поранені, а їхній командир лишився живий, як мовиться, усім смертям на зло.
Ратний подвиг артилериста Асатура Асатуряна відзначений чотирма бойовими орденами і кількома медалями. А його трудовий подвиг триває. Понад 45 років А.Ш. Асатурян працює в нашому університеті - доцентом, професором, завідувачем кафедри обчислювальної математики, нині - на кафедрі прикладної математики. Він підготував майже двадцять кандидатів наук, серед яких чимало тих, хто працює в ЗНТУ. Асатур Шамірович - автор понад 160 наукових праць, монографій. Нещодавно урочисто відзначили 85-річчя заслуженого діяча науки і техніки України, відмінника освіти України. Колишній фронтовик і нині в строю борців за наукові та інженерні кадри.
Микола КЛИМЕНКО

КОМАНДИР ГАРМАТНОЇ ОБСЛУГИ
Велику Вітчизняну війну я, сімнадцятирічний хлопець з Полтавської області, розпочав у Сталінграді. Дійшов туди пішки й одразу ж почав копати протитанкові рови. А взимку 42-го після короткої підготовки на курсах артилеристів я став командиром обслуги 45-міліметрової гармати у 41-му запасному артполку. Брав участь у боях на Орловсько - Курській дузі, де підбив німецький танк. За це нагороджений орденом Червоної Зірки.
Пам'ятаю жорстокі бої в Білорусії за населений пункт Осовці. Тут я був навідником протитанкової гармати. Коли загинув командир обслуги, я замінив його. Наша гармата підтримувала піхоту, яка штурмом взяла Осовці. За ці бої я був відзначений медаллю "За відвагу".
Жорстокі бої точилися також при визволенні Варшави. Наша гармата брала участь у знищенні колони німецьких машин з боєприпасами. У цьому бою ми взяли в полон німецького майора, який супроводжував колону. За цей бій мене нагородили орденом Слави III-го ступеня.
Орденом Вітчизняної війни я був нагороджений за визволення населених пунктів при наступі на Берлін.
Після перемоги продовжував служити в армії, закінчив військове училище, став офіцером. Військовий стаж - 30 років. А затим протягом 33 років працював на різних посадах в організаціях, у тому числі й у ЗНТУ - інженером - метрологом.
Федір ТЕРНОВИЙ, ветеран війни і праці

САНІНСТРУКТОР І ЗЕНІТНИК
Мелітополець Сергій Гришко одразу ж після закінчення 1941 року середньої школи був призваний до армії. Пішки в цивільному одязі червоноармієць Гришко разом з ровесниками пройшов до Ростова - на - Дону, а потім - до Сталінграда. Із 120 осіб дійшли до пункту призначення лише 20, серед них і Сергій. Кілька місяців навчався на курсах танкістів і хімічної розвідки. Взимку 42-го солдат Гришко з бойовими товаришами встановлювали міни, пляшки з палаючою сумішшю на шляхах у Сталінграді, аби не пройшли танки до центру міста.
А пізніше служив санінструктором, потім - навідником, командиром зенітної гармати.
Визволяв Україну, Румунію, Болгарію, Угорщину. Відзначений за ратні подвиги медалями "За відвагу" і "За бойові заслуги".
Сергій Павлович Гришко з 1975 року працював у "машинці" - лаборантом, завідувачем лабораторії, доцентом кафедри обчислювальної математики.
З 2002 року С.П. Гришко - на заслуженому відпочинку.

РОЗМІНОВУВАВ ПОЛЯ ПІД ЛЕНІНГРАДОМ
Під час Великої Вітчизняної війни Микола Яковенко був підлітком, хоч після закінчення ремісничого училища у місті Ромни на Сумщині був рядовим Трудової армії: працював на заводі. А коли на початку 50-х років призвали на дійсну військову службу, довелося і йому зіткнутися з війною, точніше її наслідками - німецькими мінами на полях під Ленінградом. Тут їх було стільки, що не можна було ні орати, ні сіяти на полях. Рядовому Яковенку разом з ровесниками майже щодня доводилося ризикувати життям - розшукувати міни й знищувати їх. Чимало воїнів загинуло тоді на місцях колишніх боїв 41 - 44 років. Микола Яковенко був поранений, лікувався у шпиталі. А затим продовжив військову службу, закінчив військове автомобільне училище.
Звільнившись у запас, Яковенко приїхав до Запоріжжя шукати роботу. Та так і залишився тут. Працював на "Комунарі", а затим закінчив з відзнакою "машинку".
Так з 1966 року він і працює в університеті - науковим працівником, виробничим майстром, інженером. А зараз ветеран війни М.А. Яковенко працює на кафедрі "Металорізальні верстати та інструмент".
Наш. кор.

НАШ ЖІНОЧИЙ БАТАЛЬЙОН
Я пішла в армію добровільно зі студентської лави. Дуже хотілося допомогти країні відстояти свою честь і незалежність. У військкоматі не хотіли брати, посилаючись на те, що в мене немає військової спеціальності і підготовки. І все ж я умовила офіцерів, довела, що спеціальності набуду в армії.
Після короткострокових курсів мене направили служити комсоргом 76-го окремого батальйону повітряного спостереження, повідомлення, зв'язку (ВНОС). У батальйоні служило понад 600 дівчат - комсомолок тридцяти національностей. Дислокувався він на Північному Кавказі. Наші пости були для авіаторів вухами й очима. За допомогою спецапаратури ми слідкували за небом і своєчасно повідомляли авіаторам про наближення ворожих літаків. Авіатори вже діяли як належить, до того ж зенітна артилерія завдавала відчутних ударів по німецьких літаках.
Не рідко бувало, коли ми, крім своїх безпосередніх обов'язків, виручали піхоту: стріляли по німцях з окопів, закидали гранатами і пляшками з палаючою сумішшю танки, які проривались на передній край нашої оборони. А головне, наш батальйон за час помітив і повідомив авіаторів і зенітників про наближення понад 3500 німецьких літаків. Більшість із них були атаковані і підбиті.
Наш комсомольський батальйон був нагороджений Червоним прапором, а я особисто - медаллю "За оборону Кавказу", орденом Вітчизняної війни і знаком "Відмінник ППО".
День Перемоги я зустріла в Бухаресті. По війні навчалася, працювала на відповідальних посадах в комсомольських і партійних органах, а також доцентом "машинки"- викладала історію. Для мене, як і для всіх фронтовиків, для всіх наших людей, ювілей Перемоги - найвеличніше свято, свято зі сльозами на очах.
Валентина ВАГІНА, ветеран війни
В. Вагіна на фронтовому знімку

КОМСОРГ БАТАЛЬЙОНУ
Борис Борисов після закінчення в 1940 році середньої школи у Запоріжжі був призваний на військову службу. Служив на кордоні з Іраном. А з 42 - го року після закінчення курсів молодших командирів, потрапив у залізничні війська. Сержант Борисов був комсоргом батальйону, а затим - секретарем парторганізації.
Залізничні війська забезпечували армію всім необхідним - продуктами, технікою, зброєю. Коротше кажучи, залізничні війська виконували функції, без яких діюча армія не здатна не лише воювати, а й просто існувати.
Батальйон, у якому служив сержант, а потім лейтенант Борис Борисов, був прикладом для інших частин. Кавказ, Україна, Крим... Дислокація його постійно змінювалась у залежності від бойових дій армії, фронтів. Борис Борисов був контужений, поранений. За ратні подвиги нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями "За бойові заслуги", "За оборону Кавказу".
Демобілізувавшись з армії, офіцер Борис Борисов повернувся до Запоріжжя, навчався у "машинці", а затим був тут тривалий час деканом автомобільного факультету. Він пишається своїми вихованцями, а вони - своїм деканом - фронтовиком.
Наш. кор.

У ПЕРЕДДЕНЬ ВІЙНИ
Наш окремий 142-й будівельний батальйон у червні 41-го споруджував довготривалі вогневі точки в Білорусії. Поряд була прикордонна застава, а за кілометр від неї, за річкою, - німецька територія. В нашій роті було 300 червоноармійців, і на всіх - лише чотири гвинтівки.
Як мовиться, у повітрі пахло війною. Зростала кількість порушень з німецького боку, над нами кружляли німецькі літаки - розвідники. Ми знали, що наші літаки і танки не мали пального, офіцери йшли у відпустку. А перебіжчики розповідали, що німці стягують до кордону техніку й артилерію, готуються до нападу на Радянський Союз. Наші бійці все частіше говорили, що незабаром почнеться війна, але офіцери вважали такі розмови провокаційними.
Увечері 21 червня в роті відбулися комсомольські збори, на яких обговорювалися проблеми будівництва. Обрали новий склад комітету, до якого увійшов і я. Командир роти старший лейтенант Алексєєв сказав: "Прислухайтесь!" Настала тиша. На нашому боці гуркотіла будівельна техніка, на німецькому - потужні машини. Командир роти підкреслив: "Ми будуємо і німці будують. Змагаються соціалістична і капіталістична системи. Перемога буде за нами!..."
А 22 червня ми підхопилися з ліжок від страшного шуму і вибухів. Без команди приєднатися до строю, який рухався з табору, що вже палав. Надвечір неподалік Гродно нам видали гвинтівки й патрони, приєднали до піхотного полку. Як тільки-но стемніло, ми з криками "Ура!" увійшли до міста, а на світанку німці витіснили нас із Гродно. І ми продовжували відступати на схід.
Так розпочалася для мене Велика Вітчизняна війна. З трьохсот бійців нашої роти в живих залишилось лише 20.
Іван ДЕНИСОВ, учасник війни, колишній старший викладач кафедри іноземних мов

СИН ПОЛКУ

Юрію Іващенку було лише 16, коли він став сином полку в рідних Ромнах на Сумщині. Взимку 1946 року до міста прибув полк разом з військовим оркестром. Юру, як сироту, прийняли на військову службу в оркестр. Так він став сином полку.
Десять років прослужив син полку і рядовий Юрій Іващенко, поки не звільнився в запас.
А потім було навчання в школі й університеті, робота у комсомольських і партійних органах. Був ректором Запорізького і Тернопільського педагогічних інститутів. І вже 13 років професор Юрій Васильович Іващенко працює на кафедрі українознавства в нашому університеті. Він шанована всіма людина, досвідчений педагог і наставник молоді.
Наш. кор.

НА ФРОНТІ З СІМНАДЦЯТИ РОКІВ
Сільський хлопець Борис Гордєєв розпочав бойовий шлях з сімнадцяти років. Після навчання в Центрі самохідних артилерійських установок рядовий Гордєєв служив у 875-му артилерійському полку: обслуговував техніку, був розвідником. У складі 4-го Українського фронту молодший сержант Борис Гордєєв визволяв Крим, Закарпаття, Польщу, Угорщину, Чехословаччину. Особливо відзначилися бійці самохідного артилерійського полку в боях за визволення Ужгорода, а також польського міста Бєльсько - Бяла і чехословацького Оломуцла.
За ратні подвиги Борис Гордєєв нагороджений бойовими медалями "За відвагу", "За бойові заслуги", а пізніше, коли працював у партійних органах та в "машинці", Борис Васильович відзначений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня (за ратні подвиги), а також за сумлінну, звитяжну працю - медалями "За доблесний труд", "За трудову відзнаку", "Ветеран праці".
Протягом сорока років Борис Васильович працював у "машинці" - завідувачем кабінету, викладачем, доцентом кафедри історії (пізніше - українознавства). Він виховав десятки лауреатів конкурсів студентських робіт з історії і міжнародного молодіжного руху, образ педагога - наставника вони назавжди збережуть у своїх серцях.
Наш. кор.

НОВА СПЕЦІАЛЬНІСТЬ ДЛЯ БАКАЛАВРІВ
На кафедрі "Мікроелектроніка та напівпровідникові прилади" відкрита нова спеціальність "Якість, стандартизація та сертифікація".
Для вступу на цю спеціальність запрошуються випускники - бакалаври технічного та економічного напрямів, що дасть їм можливість стати фахівцями з якості, стандартизації та сертифікації відповідно до їх напрямку підготовки.
Стандартизація та сертифікація складають основу менеджменту, якості та економіки виробництва. Менеджмент якості вважається в усьому світі головним видом управлінської діяльності у сфері виробництва, при цьому особлива роль приділяється фахівцям нового покоління.
Підготовка за зазначеною спеціальностю здійснюється вперше у регіоні.
Інженер спеціальності "Якість, стандартизація та сертифікація" зможе працювати в дослідних лабораторіях і відділах із сертифікації якості; в організаціях, що видають вітчизняні і підтверджують закордонні сертифікати якості, без яких товар не може пройти митницю; в експертних центрах, на підприємствах з оцінки якості і безпеки виробів і виробництв, з технічного аудиту, консалтингу вітчизняних і закордонних фірм; в органах технічного та екологічного нагляду; у структурах стандартизації з усіх напрямків; в експертних відділах банків, що визначають інвестиційну політику; у страхових та оцінних компаніях зі страхування й оцінки основних фондів виробництв; у представництвах інофірм і вітчизняних організацій, відділах підприємств із зовнішньоекономічних зв'язків по закупівлі і продажу товарів, технологій та устаткування; в експертних організаціях, що встановлюють готовність різних підприємств до виконання видів робіт, що потребують ліцензування.
Інформацію про особливості прийому та зарахування можна особисто отримати в ЗНТУ за адресою: 69063, м.Запоріжжя, вул.Гоголя, 64, (2-ий корп. ЗНТУ), ауд.113, тел. 64-67-33.

СПІЛЬНО З ВИРОБНИЦТВОМ ДВИГУНІВ
За останні роки флагман вітчизняного машинобудування - підприємство ВАТ "Мотор Січ" -розробило нове сімейство двигунів внутрішнього згорання, що відповідає сучасному рівню. Ступінь удосконалення двигунів оцінюється їх економічними і токсичними показниками, виявляється при випробуванні двигунів на спеціальних гальмових стендах.
Для дослідження роботи двигунів та їх удосконалення "Мотор Січ" і Запорізький національний технічний університет уклали угоду про науково - технічне співробітництво. Вона передбачає проведення спільних робіт кафедрою "Автомобілі" та ВАТ "Мотор Січ" з випробовування поршневих двигунів внутрішнього згоряння, участь кафедри у спільних науково - технічних і дослідно - конструкторських розробках у галузі двигунобудування.
Дослідження проводяться в лабораторії випробувань на електричному гальмовому випробувальному стенді з динамометром постійного струму, що забезпечує одержання характеристик двигуна при постійних режимах.
Результати першого етапу спільних досліджень двоциліндрового човнового поршневого двигуна дозволяють оцінити перспективність конструкції, визначити шлях подальшого удосконалення двигуна.
Володимир ПИСАРЕВСЬКИЙ старший викладач кафедри "Автомобілі"

ВЕСНЯНІ СТАРТИ ЛЕГКОАТЛЕТІВ
15-16 квітня на стадіоні СК "Мотор Січ" відбувся відкритий чемпіонат міста Запоріжжя з легкої атлетики. Незважаючи на несприятливі погодні умови, спортсмени збірної ЗНТУ показали високі результати. Усі легкоатлети покращили свої попередні виступи. У фінальному забігу на 100 і 200 метрів Сергій Колногоров (ІЩТ - 611) посів третє місце.
У складі команди ЗНТУ виступали (вони на знімку): Ян Мамойко (Г - 314), Сергій Колногоров (ІОТ - 611), Максим Лук'яненко (ІОТ - 534), Юрій Селезньов (ІОТ - 413), Артем Щокін (ІОТ - 512), Олексій Зав'язун (М - 314).
Ніна МУЗИЧЕВА, викладач кафедри фізвиховання

УВАГА: КОНКУРС!
Запорізький національний технічний університет оголошує конкурс на заміщення вакантних посад професорсько - викладацького складу:
професора кафедри "Мікроелектроніка і напівпровідникові прилади" - 1;
доцента кафедри "Обладнання і технологія зварювального виробництва" - 1;
доцента кафедри "Економіка та організація виробництва" - 1;
доцента кафедри "Електричні апарати" - 1;
доцента кафедри "Металорізальні верстати та інструмент" - 1;
асистента кафедри "Оброблення металів тиском" - 1.
Термін подання заяв - один місяць від дня оголошення конкурсу в газеті.
Документи подаються на ім'я ректора університету.
Адреса університету: 69063, м. Запоріжжя, вул.. Жуковського, 64

Редактор
Микола
КЛИМЕНКО

Редакційна колегія:
С.Т.Яримбаш - проректор, голова;
М.В.Клименко - заступник голови

Адреса редакції:
69063, Запоріжжя,
вул..Жуковського, 64 Телефони: 69-84-75,
внутрішній - 4-75

На початок