Олексенко Іван Іванович - народився в селі Миколаївці Роменського району Сумської області. Зростав у Ромнах. Закінчив технікум та Київський. технологічний інститут харчової промисловості. Живе в Мелітополі. Видав книги поезій: "Моє серце", "На своїй землі", "Срібні дзвони", "Пелюстки душі", "Сонцекрай", "Закохався в Україну", а також книжки для дітей "Прокидаюсь рано", "Ходить, вересень по саду", "Лисичка".
    Іван Олексенко - член Національної Спілки письменників України. На віршіі поета написано чимало пісень.

Закохався в Україну

Закохався в Україну
Я з маленьких літ,
В рідну мову тополину,
У вишневий цвіт.Полюбив ласкаву неню
Та й на все життя -
Серед лук і пишних кленів
Спіло почуття.
Горду вроду її чисту
Брали у полон,
А вона зітхала листом
У верхів'ях крон.
А вона цвіла дніпрово
У шовках зела,
Довгі коси, чорні брови
Свято берегла.
Знаю, важко зараз жити
І мені і їй.
Хай колоситься нам жито
На землі моїй.
Линь до сонця, Україно,
В небо голубе!
Красить мова тополина
І мене, й тебе.

***

Я так любив тебе! Любити вічно буду.
Моливсь очам твоїм на самоті,
Як моляться здавен їндійці Будді,
Щоб легше їм велося у житті.
Я так любив тебе! Ночами гірко плакав.
Стікав, мов кров'ю, тихими слізьми.
Алмази Їх, як знаки зодіака,
Сузір'ями блищали над грудьми.
Я так любив тебе у ті юнацькі роки,
Знущався над собою день при дні.
Про серця біль, щасливий і жорстокий,
Не зізнавався мамі і рідні.
Я так любив тебе! Між квітами у травах
Усе шукав сліди прекрасних ніг.
Зіниць твоїх, кохана, карий спалах
До мене там стежиною проліг.
Я так любив тебе, як листя любить крону,
Боровся із нестачею снаги.
Я так любив… Любитиму до скону,
Як небо, сонце й землю навкруги.

РУЧЕНЬКИ - РУКИ

Рученьки-руки не знали принуки,
Зранку до ночі трудились в житті!
Няньчили ви синів-дочок і внуків
На многотрудній тернистій путі.
Рученьки-руки, порепані, ніжні,
Пальці погорбилиеь, плачуть навзрид.
Стільки дісталося вам, білосніжні,
І від любові, від лиха і кривд.
Мали ви щастя і радощІ цвіту,  
Більше страждали, але й помогли
Людям, деревам і білому світу,
Кожну стеблину до сонця вели.
Хай вам живеться, слухняні, предовго!
Ви ж не умієте відпочивать.
Ви - це коріння горіння земного,
Труд ваш священний повік не здолать!