Рекубрацький Анатолій Захарович    народився 21 листопада 1945 року. Дитячі та юнацькі літа провів у Комиш Зорі. По закінченню школи вступив до Запорізького педінституту на український відділ філологічного факультету.       
З третього курсу був призваний до лав армії, потім — знову навчання,   а далі — робота журналіста.  Працював у газеті  “Комсомолець Запоріжжя”, потім — власним кореспондентом  “Правди України”   по Запорізькій області, а нині — політичний оглядач  “Запорізької правди”     
Закінчив філологічний факультет Запорізького державного педагогічного інституту.     А. 3. Рекубрацький — член Спілки письменників України,  лауреат премії Миколи Нагнибіди за книгу:  “Люди моєї „пам'яті”.

НЕПОДІЛЬНА БУЛАВА.

На Великій Раді
Котрій ми й не раді,
Старшина козача
Бралась за чуби.
Чи то наш атаман
Гетьманові зрадив,
Чи було, можливо
Все там навпаки.
Ну, а ми - голота,
Ну, а ми - босота,
Нам немає діла
До старшинських чвар.Наливай, шинкарю.
Ще у борг нам чару,
Ну, а ти, кобзарю,

Гопака ушкварь
Булави не можна поділити, хлопці,
Україну також не дано ділить,
Доки буде жити дух наш запорозький
Доки Україна буде в світі жить.
Це ж воно одвіку
Нам робилось в пику:
Старшина - ізверху
Збоку - вороги.
Запоріжці й досі - .
Ходять голі й босі,
Але ми умієм
Віддавать борги.
Віддавали турку,
Віддавали ляху,
Коли було треба,
Той Москву взяли.
Нас вели на палю,
Нас вели на плаху,
Але казарлюги 
Знову ожили.

 

Наснись мені

Наснись мені, коли спадуть тумани,
Які зіп'ють цей березневий сніг,
Струмками птиць весна тектиме в ранок,
Тоді й, прошу, наснись мені, наснись.
Прийди тоді, тривожна і трав'нева,
І теплих рос тремтіння принеси,
І запали, світанок у півнеба,
Щоб я збагнув народження- краси.
Щоб я знайшов і втрачене, і давнє,
Щоб я навчився радість берегти,
Щоб розчинилась туга за слідами,
Бо крпщс просто зберігать сліди.
Все, що було, ніколи вже не буде,
Хоч, знаю, будуть птиць ключі пливти.
  Наснись мені,
чи в березні,
                                     чи в грудні,
Наснитися ж бо легше,
                              ніж прийти.

 

 

 

 

 

 

Проводи

Округлі голови звисають з вікон динями,
Виблискують на сонці свіжестрижено,
Не упізнать, які були донині ми
Білявими, чорнявими чи рижими.
Хита перон багатолюдний натовп,
А потяг рейки вже під себе мне,
І тільки ти не вийшла проводжати
До станції Дорослості мене.
Колеса нам повторюють уперто
Слова кохання мрійно-голубі
Про те, що прийдуть жадані конверти,
І я колесам вірю, як собі.
В степу гудки столунять без упину.
Летять привітом до твоєї хати.
Над паровозом дим, немов чуприна,
Яку,забули знять у військкоматі.