Олесь (Олeксандр) Олексійович Шостак народився 19 січня 1944 р, в селі Давидівці Якимівського району, на Запоріжжі, в родині вчителів.
     Навчався в одній із середніх шкіл-інтернатів м. Запоріжжя. Після її закінчення розпочав свою трудову біографію. Працював у будівельних трестах і на підприємствах обласного центру; кореспондентом газет і радіо; редактором у науково-дослідному інституті; головою Чернігівського обласного літоб'єднання; в системі культурно-освітніх установ і закладів; відповідальним секретарем обласної організації Всеукраїнського Товариства "Просвіта" ім. Т.Г. Шевченка. Нині перебуває на творчій роботі.
   
Закінчив філологічний факультет Запорізького державного педагогічного інституту.    В активі Олеся Шостака чотири збірки віршів і поем ("Сон-трава"(1972р.), "Землі на добро"(1976), "Таврійський материк"(1989) і "Клечальна неділя"(1999), художньо-документальна оповідь "Веселка на будень" і ціла низка поетичних перекладів. У свою чергу його твори перекладалися і публікувалися російською, білоруською, вірменською, абхазькою, башкирською, калмицькою, хакаською і чуваською мовами.
  Член Націоиаяьмої Спілки письменників України і дійсний член Асоціації гумористів і сатириків "Весела Січ".

Прощання в бабиному літі

Пора така - мов у мені світає...
А ти, просвітлена ввіходиш в сад,
у сад-золотоград, під птичі граї.
й не буде вороття тобі назад.

І саду в лад твій плащ жовтаво має
І провіщає ранній листопад,
а я стою розгублено й не знаю,
чи погукать тебе, чи...зачекать?

Вже літо бабине скрипучими ключами
повідчиняло всі твої літа,
в яких, мов у колодязних свічадах,
ти молода на вроду і на стан.

Це - друга молодість, як весновіння
На спалах зваб, і каяття, й спокус.
Та слід платити сріблом павутиння
за усмішки - без зморшок біля вуст.

І брати в борг природність у природи,
аби у повсявденній метушні
над примхи, і лукавство, і погорду
проста жіночність сяяла, як німб.

0, зрілість - зрілість груші-медуниці
поміж листин, ще свіжих, без іржі,
що надять погляд мій на стежці-гілці
в час рівноваги тіла і душі.

 

                  ***

Відчужена від осені очима,
серед дерев замислених одна,
хоч поглядом про нас,любове,мимо
ти не проходь,як протяг,не минай.

Моя надіє й віро присмеркова,
ім'ям на двох одної таїни
я заклинаю мовчки знову й знову:
ти тільки озирнись... лиш озирнись...

І серце вибухне громовим стуком,
я побіжу, притьмом наздожену,
поривно підхоплю тебе на рукий сказати хочу щось, та лиш зітхну...

 

      Самоіронічне

Були колись ми молодими
і бідними,та гордими - сповна,
І залишалися б такими,
якби не... зморшки ці і сивина.

 

     Поезія

Хоча у дні такі трудні
й долаю скруту невимовну
та маю материзну й мову,
й тому живу не впорожні

Усе,чим щедрий, при мені.
Воно й буденне, і святкове,
собі не потребує схову -
як сміх і милосердя й гнів.

Набуток мій - в рядках розлогих -
для скривджених, слабих і вбогих,
для них - мої труди і дні.

Й незмірне багатію з того,
що все усім роздать незмога.
один - існую в множині.